Анна Лисенко: «Якщо робиш добро, воно повертається сторицею»
Це чудово, що у такий складний, суворий, прагматичний час існує інший світ, який урівноважує наше буття, – світ музики. Недаремно у моменти сильного смутку чи тривоги психологи радять застосовувати музикотерапію - як метод зняття напруги. Музика дійсно здатна рятувати у найскладніші періоди життя, адже діє вона як природний антидепресант, що знижує рівень гормону стресу та дарує емоційне розвантаження. Музика відновлює сили: ритмічні звуки або спів активізують ділянки мозку, що відповідають за заспокоєння і відновлюють дію гормону радості. Так мислить викладач класу фортепіано, голова первинної організації профспілки працівників Кропивницької музичної школи №2 Анна ЛИСЕНКО.
Вона безмежно рада, що обрала найкращу, на її думку, професію. Навчати дітей прекрасному – це велике щастя! Робота творча, цікава, емоційна, яка вміщує в собі і професію, і захоплення. Анна Сергіївна дивується: такий тяжкий час, а діти приходять навчатися. Крім звичайної школи, ще 6-8 років відвідують уроки музики. Усі діти талановиті, одні більше, інші менше, проте прагнення грати надихає і спонукає жити і творити. Батьки зацікавлені, щоб їхні діти розвивалися, тренуючи не тільки ігровий апарат, а й розумову діяльність, розвивали творчий і естетичний смак. А бажання батьків і дітей мотивує викладача викладатись, відшліфовувати деталі, шукати нові підходи. «Викладацька робота цікава тим, що ти працюєш на результат. Дуже круто, що наша школа знаходиться в приміщенні музичного коледжу і ми там теж працюємо, особисто я – концертмейстером. Коли діти бачать, як ми виходимо на сцену мотивуються і беруть з нас приклад. Нам є заради чого працювати: аби бачити щасливі очі дітей, у яких починає все вдаватися. Тому що саме в цих очах ми бачимо своє продовження. А тоді випуск: смуток, сльози, адже ти проростаєш в них, а вони – в тобі. Мені як викладачу дуже приємно коли діти, особливо які повиїжджали за кордон все-одно купують, беруть в оренду, позичають клавіші і продовжують грати. Це все маштабується у створення груп, сольних виступів, блогерську діяльність але... ти розумієш, зерно яке ти посіяв множиться світом».
Був час, коли Анна могла розминутися зі своєю професією, мабуть, через свою принциповість та самостійність. Коли вона закінчила музичну школу, і викладач, і батьки почали наполягати, щоб вступала далі, в коледж. Дівчина вирішила, що на неї тиснуть і відмовилася від пропозиції – хотіла прийняти рішення самостійно, без підказок. Проте через пару тижнів зрозуміла, що бездумні гульки – не для неї, а без музики жити не зможе й активно почала готуватися до вступних екзаменів – конкурс тоді був дуже великий. Вступила на одному диханні, так і навчалася, тепер передає своє вміння й техніку дітям. Щоразу, коли бачить своє продовження в зіркових учнях, переконується у правильності вибору професії. Їй подобається цей коловорот: метушня перед концертами, хвилювання, збудження, а потім - видих... Бувають ситуації, коли перед виходом на сцену зникають ноти. Всередині все обривається. В останню мить з'ясовується, що колега ненароком прихопив. Але адреналін уже зайшов і серце встигло дістатися п'яток. І ось, ти виходиш на сцену з посмішкою, не подаючи будь-якого виду і робиш свою справу, адже ти – Артист!
Професія вчителя – це постійна зайнятість, часто надмірна. А якщо знаходиться додаткове навантаження, тоді важко уявити розпорядок дня. Анна Сергіївна не могла відмовити колегам, які сім років тому обрали її головою первинної організаціїпрофспілки. Колектив у школі гарний, дружний, колеги йдуть назустріч один одному, коли один готує захід, підключаються інші. Оскільки будь-яку роботу не звикла виконувати абияк, доводиться стискати вільний час. Не раз думала самоусунутись від громадського доручення, але хто, як не вона? Завдяки їй, профком на слуху, його діяльність відчутна і результативна. Особливість характеру пані Анни в тому, що вона уміє слухати і чути людей, йти їм назустріч, їй довіряють особисте. Розмовляючи, голова профкому уже міркує, чим можна зарадити, як викрутити фінанси.
Кілька років тому, за підтримки керівництва, первинна профспілкова організація школи почала грандіозну компанію задля створення комфортних умов праці колективу. У них не було теплої води, а для музиканта головне – це руки, які не можна переохолоджувати. Довелося не просто стукати у різні двері, адже приміщення їхнє орендоване, а пройти чимало підводних течій, перш ніж відчути теплу воду. Далі намалювалася нова заявка від працівників – встановити сушарку. І з цим завданням справилася. Це комфорт для людей, поліпшення умов праці. Відповідаючи вимогам часу, а також позитивно реагуючи на пропозиції також були придбані штатив, стійка під мікрофон, кулер... А скільки всього ще в процесі!
У нинішній складний час профком більше орієнтується на вирішення побутових, виробничих проблем, матеріальній підтримці. Хоча культмасову роботу на паузу не поставили. Новорічний корпоратив – як без нього? День святого Миколая – діти працівників, які вже виросли і не живуть в ілюзіях, все одно чекають подарунки. На День вчителя – обов'язкова поїздка у мальовничі або історичні куточки України. Це надихає і зближує колектив. А тим, хто відмовляється від поїздок, вирішили вручати винагороди. Запровадили на День вчителя, крім відзначення освітян, вітання технічного персоналу, який теж причетний до навчального процесу. Не залишають без привітань і ювілярів. Фінансово підтримують мобілізованих працівників або їхніх родичів. Головне – не розгубили напрацювання, передбачені в колективному договорі, а решту додадуть після війни, адже планів і задумів – не злічити...

«Отримую задоволення, коли бачу щасливі очі колег, чую справжнє, а не награне «дякую» - говорить Анна Сергіївна. – Вірю в карму: якщо робиш добро, воно повертається сторицею. Намагаюсь фокусуватися на приємному, оптимістичному. Навіть у темні часи треба бачити світло, дарувати його іншим. Я рада, що в нашому колективі панує позитивна енергетика, яка поширюється на дітей і їхніх батьків. Є випадки, коли батьки просяться у школу і ми записуємо їх, даємо уроки музики. Людина народжується для краси, творчості, корисної роботи, а не для війни. Якби кожен поринув у світ мистецтва, відчув його силу, тоді негативні думки, злість, ненависть відійшли б назавжди. Хочеться вірити, що врешті здоровий глузд переможе і життя увійде в мирне русло.
Марія Іванова,
Пресцентр ФПО