Архів новин
2018
Липень
ПнВтСрЧтПтСбНд
2526272829301
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
303112345

Микола Наконечний: «Бригантина» - це моє життя"

Микола Наконечний: «Бригантина» - це моє життя"IMG 7453 65aa3
Упродовж багатьох років літнє оздоровлення дітей ми пов'язуємо із знаним далеко за межами області, можна сказати, зірковим дитячим табором «Бригантина» Новоархангельського району. Той із дітей, хто побував у ньому хоч один раз, повертається знову і знову. А популярним заклад зробив унікальний керівник разом із досвідченим колективом. Наша розмова із директором «Бригантини», титулованою людиною, заслуженим працівником соціальної сфери, головою координаційної ради профспілок Новоархангельського району Миколою Наконечним – про будні табору.
- Миколо Теофановичу, що для Вас означає «Бригантина»?
- Оздоровчий заклад – це моє життя у повному розумінні слова. Мій життєвий принцип здавна: усе краще треба давати дітям, адже вони – наше продовження, місток у майбутнє. Я виріс у багатодітній сім'ї, тому принцип народився на вагомому підґрунті. І щоб моя теза не була голослівною, у 1991 році заявив у районі про те, що я йду у «Бригантину». Звідти якраз пішла людина і ніхто туди не рвався. Тоді у таборі було дуже складно: не вистачало продуктів, коштів на найелементарніше. А із 2000 року, коли ми стали на ноги і у таборі було що побачити, раптом знайшлися охочі забрати його, судилися з нами, але ми виграли три суди, причому у високопоставлених людей. У ті роки в області було 35 дитячих таборів, і на початку моєї діяльності «Бригантина» посідала 12 місце. Тоді був один показник для таборів – кількість оздоровлених дітей. Оскільки я людина самолюбива, то старався дряпатися вгору. І вдалося вивести «Бригантину» на високий рівень – у 2016 році вона посіла перше «оздоровче» місце в Україні. Це не тому, що ми такі хороші. Є такі табори, яким ми і в підметки не йдемо, але там зарплата в «конвертах», а ми працюємо прозоро. На першому місці у нас фонд заробітної плати, сплата податків, інвестиційна привабливість і грошовий обіг (не кількість оздоровлених дітей). Сьогодні ми фінансуємо 93 робочих місць, на жаль, тільки у літній період. Ми не просто виживаємо, а й розвиваємося.
- Навіть не знаю, ким треба бути, аби керувати таким закладом: і юристом, і фінансистом, і педагогом. Хто Ви за професією?
- Я – агроном за професією, за покликанням вчитель-організатор, а на сьогодні ще й економіст. У 2006 році мене прийняли членом Академії української технологічної академії на факультет економіка новітніх технологій. У 2010 році мені присвоїли звання заслужений працівник соціальної сфери, був членом правління всеукраїнської благодійної організації «Лелека», заступником голови обласного об'єднання корпорації лікувально-оздоровчих закладів. Мене часто запитують, як мені це вдається? Я пояснював свій принцип: якщо ти заробив 100 грн, не розтягуй їх. Візьми з них 10 грн, а 90 вклади у розвиток, наступного місяця уже буде 1000 грн, але тобі дістанеться 100 грн, але у виробництво можна вкласти 900 грн. І так щомісяця фінанси зростатимуть. Економічна сила цього мислення дала свої результати. Щоб вижити сьогодні, треба добре крутитися. Одна справа займатися виробництвом, приміром, спиртного, інша – оздоровленням. 63 дні на рік працюємо, а решту - утримуємо базу, територію, а це 10 га землі, плюс нерухоме майно.
- Як удалося зробити табір зразковим?
- Я об'їздив пів-України, брав участь семінарах. І куди б не поїхав, переймав усе краще. Цей досвід втілював у себе.


- Як можна поєднувати одній людині різні спеціальності і професії: вчитель, організатор, фінансист, господарник? Як можна усе охопити поглядом і розумом?
- У мене є такий вислів: кожен колектив, село, район, область, держава сильні своїм керівником, а керівник – своєю командою. Якщо у керівника немає команди однодумців, незважаючи на здібності, він не зможе вирішити жодне питання. І я ще 1991 року працював над тим, щоб була команда. Сьогодні – це молоді люди, з якими я можу не поділяти погляди, але я їх розумію, бо вони мислять по-сучасному. Це має бути злагоджений оркестр, у якому кожен виконує свою партію. Ось, приміром, взяти руку – один палець може одне, другий – інше і т. д. А рука, яка їх об'єднує, створює силу. У єдності сила кожного народу, якби ми рівняли на нього долю свою, то сьогодні Україна була б процвітаючою країною, адже у наc - найбагатша територія. 35 відсотків світових родючих земель – українські. А ще є надра, ліси... Якби ми це використовували, то жили б так, як цього заслуговуємо. А ще якби були патріотами, в першу чергу, високе керівництво. В реальності ж бачимо, як розпродують Україну з молотка. У нашому районі було 16 підприємств – не залишилося майже нічого.
- Спасибі Вам, що зберегли новоархангельську перлинку – «Бригантину». На фоні постійних реформацій і руйнацій – це справжній подвиг. Як Ви використовуєте зароблені кошти?
- Моє завдання: те, що залишилося після оздоровлення, правильно розподілити – на зарплату і на зміцнення матеріально-технічної бази, на впровадження чогось нового. Щороку робимо капітальні ремонти приміщень, їдальні, усієї нерухомості. Але основне моє завдання – думати про дітей. І якщо будемо робити те, що цікавить дітей, оздоровчий заклад стане магнітом, який притягуватиме відпочиваючих. Ми багато робимо у виховному плані. Навіть на харчування не звертаю стільки уваги (це аксіома, це повітря, без якого не можна обходитися), скільки на виховні заходи. Насиченість культурно-розважальної, спортивної програм – це наша родзинка. У нас працює дитяча кав'ярня, багато гуртків, наприклад, авіамодельний, аплікації, бісероплетіння... Ми обов'язково запитуємо у дітей, які приїздять до нас, що їм подобається, чим би вони хотіли зайнятися, і реалізуємо їхні побажання та захоплення. Екскурсії, подорожі, дні іменинника – усе для дітей. Усе це сприяло тому, що на початку літа ми уже реалізували всі путівки на оздоровчий сезон.
- Звідки оздоровлюються у Вас діти?
- Найбільше, звісно, з Кіровоградщини. (Постійні клієнти із «Гідросили», обленерго). Відпочивають також діти із Черкащини, Київщини, Одеської, Миколаївської, із Закарпаття, приїздили навіть із Болгарії. Приємно, що минають роки, наші вихованці виростають і привозять своїх дітей. На території закладу є дерево кохання – вожаті й вихователі, які тут познайомилися й одружилися, вішають на ньому свої замочки. У нас із дружиною троє дітей, двоє із них познайомилися у таборі, одружилися і чудово живуть. Для дітей ввели цікаві стимулюючі звання: «Я – лідер зміни», «Зірки слави», «Я - просто супер»... Після закінчення зміни їм вручаються футболки, їхні імена заносяться на Алею зірок. Це їх зацікавлює. Дитина, яка відпочивала у нас 5 років, отримує паспорт постійного громадянина «Бригантини». Щоліта оздоровлюємо приблизно тисячу дітей. Найщасливіші мої моменти – гарні відгуки та вдячні листи батьків і дітей. Їх у мене вже на том набереться.
- Крім директорської посади, Ви очолюєте райком профспілки працівників АПК Чи не заважає це громадське навантаження основній роботі?
- Ні. Спочатку «Бригантина» була міжколгоспним піонерським табором, тобто власністю райкому профспілки працівників сільського господарства. У 2006 році мою кандидатуру запропонували на посаду голови райкому профспілки і спілчани обрали мене, пізніше обрали ще й головою координаційної ради профспілок району. Ця робота для мене теж цікава: співпрацюю з усіма галузевими профспілками, які на нашій базі проводять семінари, спартакіади, інші заходи. Яке моє бачення майбутнього профспілок? Треба об'єднуватися тим профорганізація, які є у селах, оскільки вони мало чисельні, то ні сили, ні ваги не мають. Якщо ми йдемо у Європу, то відчуваємо, що там профспілки – це дійсно сила, бо вони ставлять вимоги перед різними гілками влади і домагаються їх виконання. А якщо ми підписуємо багато спільних документів і не виконуємо, то навіщо ця писанина? Якби ми зайняли таку позицію: добиватися обов'язкового виконання вимог, вага наша зросла б. Нам треба боротися із неофіційними трудовими відносинами, зарплатою в «конвертах» - у селі це неподобство процвітає. Маємо відстоювати економічно обґрунтовані тарифи, адекватну зарплату... Тоді ціни не буде профспілкам.
Розмову вела Марія Іванова