Микола Наконечний: «Бригантина» - це моє життя"
Упродовж багатьох років літнє оздоровлення дітей ми пов'язуємо із знаним далеко за межами області, можна сказати, зірковим дитячим табором «Бригантина» Новоархангельського району. Той із дітей, хто побував у ньому хоч один раз, повертається знову і знову. А популярним заклад зробив унікальний керівник разом із досвідченим колективом. Наша розмова із директором «Бригантини», титулованою людиною, заслуженим працівником соціальної сфери, головою координаційної ради профспілок Новоархангельського району Миколою Наконечним – про будні табору.
- Миколо Теофановичу, що для Вас означає «Бригантина»?
- Оздоровчий заклад – це моє життя у повному розумінні слова. Мій життєвий принцип здавна: усе краще треба давати дітям, адже вони – наше продовження, місток у майбутнє. Я виріс у багатодітній сім'ї, тому принцип народився на вагомому підґрунті. І щоб моя теза не була голослівною, у 1991 році заявив у районі про те, що я йду у «Бригантину». Звідти якраз пішла людина і ніхто туди не рвався. Тоді у таборі було дуже складно: не вистачало продуктів, коштів на найелементарніше. А із 2000 року, коли ми стали на ноги і у таборі було що побачити, раптом знайшлися охочі забрати його, судилися з нами, але ми виграли три суди, причому у високопоставлених людей. У ті роки в області було 35 дитячих таборів, і на початку моєї діяльності «Бригантина» посідала 12 місце. Тоді був один показник для таборів – кількість оздоровлених дітей. Оскільки я людина самолюбива, то старався дряпатися вгору. І вдалося вивести «Бригантину» на високий рівень – у 2016 році вона посіла перше «оздоровче» місце в Україні. Це не тому, що ми такі хороші. Є такі табори, яким ми і в підметки не йдемо, але там зарплата в «конвертах», а ми працюємо прозоро. На першому місці у нас фонд заробітної плати, сплата податків, інвестиційна привабливість і грошовий обіг (не кількість оздоровлених дітей). Сьогодні ми фінансуємо 93 робочих місць, на жаль, тільки у літній період. Ми не просто виживаємо, а й розвиваємося.
- Навіть не знаю, ким треба бути, аби керувати таким закладом: і юристом, і фінансистом, і педагогом. Хто Ви за професією?
- Я – агроном за професією, за покликанням вчитель-організатор, а на сьогодні ще й економіст. У 2006 році мене прийняли членом Академії української технологічної академії на факультет економіка новітніх технологій. У 2010 році мені присвоїли звання заслужений працівник соціальної сфери, був членом правління всеукраїнської благодійної організації «Лелека», заступником голови обласного об'єднання корпорації лікувально-оздоровчих закладів. Мене часто запитують, як мені це вдається? Я пояснював свій принцип: якщо ти заробив 100 грн, не розтягуй їх. Візьми з них 10 грн, а 90 вклади у розвиток, наступного місяця уже буде 1000 грн, але тобі дістанеться 100 грн, але у виробництво можна вкласти 900 грн. І так щомісяця фінанси зростатимуть. Економічна сила цього мислення дала свої результати. Щоб вижити сьогодні, треба добре крутитися. Одна справа займатися виробництвом, приміром, спиртного, інша – оздоровленням. 63 дні на рік працюємо, а решту - утримуємо базу, територію, а це 10 га землі, плюс нерухоме майно.
- Як удалося зробити табір зразковим?
- Я об'їздив пів-України, брав участь семінарах. І куди б не поїхав, переймав усе краще. Цей досвід втілював у себе.
- Як можна поєднувати одній людині різні спеціальності і професії: вчитель, організатор, фінансист, господарник? Як можна усе охопити поглядом і розумом?
- У мене є такий вислів: кожен колектив, село, район, область, держава сильні своїм керівником, а керівник – своєю командою. Якщо у керівника немає команди однодумців, незважаючи на здібності, він не зможе вирішити жодне питання. І я ще 1991 року працював над тим, щоб була команда. Сьогодні – це молоді люди, з якими я можу не поділяти погляди, але я їх розумію, бо вони мислять по-сучасному. Це має бути злагоджений оркестр, у якому кожен виконує свою партію. Ось, приміром, взяти руку – один палець може одне, другий – інше і т. д. А рука, яка їх об'єднує, створює силу. У єдності сила кожного народу, якби ми рівняли на нього долю свою, то сьогодні Україна була б процвітаючою країною, адже у наc - найбагатша територія. 35 відсотків світових родючих земель – українські. А ще є надра, ліси... Якби ми це використовували, то жили б так, як цього заслуговуємо. А ще якби були патріотами, в першу чергу, високе керівництво. В реальності ж бачимо, як розпродують Україну з молотка. У нашому районі було 16 підприємств – не залишилося майже нічого.
- Спасибі Вам, що зберегли новоархангельську перлинку – «Бригантину». На фоні постійних реформацій і руйнацій – це справжній подвиг. Як Ви використовуєте зароблені кошти?
- Моє завдання: те, що залишилося після оздоровлення, правильно розподілити – на зарплату і на зміцнення матеріально-технічної бази, на впровадження чогось нового. Щороку робимо капітальні ремонти приміщень, їдальні, усієї нерухомості. Але основне моє завдання – думати про дітей. І якщо будемо робити те, що цікавить дітей, оздоровчий заклад стане магнітом, який притягуватиме відпочиваючих. Ми багато робимо у виховному плані. Навіть на харчування не звертаю стільки уваги (це аксіома, це повітря, без якого не можна обходитися), скільки на виховні заходи. Насиченість культурно-розважальної, спортивної програм – це наша родзинка. У нас працює дитяча кав'ярня, багато гуртків, наприклад, авіамодельний, аплікації, бісероплетіння... Ми обов'язково запитуємо у дітей, які приїздять до нас, що їм подобається, чим би вони хотіли зайнятися, і реалізуємо їхні побажання та захоплення. Екскурсії, подорожі, дні іменинника – усе для дітей. Усе це сприяло тому, що на початку літа ми уже реалізували всі путівки на оздоровчий сезон.
- Звідки оздоровлюються у Вас діти?
- Найбільше, звісно, з Кіровоградщини. (Постійні клієнти із «Гідросили», обленерго). Відпочивають також діти із Черкащини, Київщини, Одеської, Миколаївської, із Закарпаття, приїздили навіть із Болгарії. Приємно, що минають роки, наші вихованці виростають і привозять своїх дітей. На території закладу є дерево кохання – вожаті й вихователі, які тут познайомилися й одружилися, вішають на ньому свої замочки. У нас із дружиною троє дітей, двоє із них познайомилися у таборі, одружилися і чудово живуть. Для дітей ввели цікаві стимулюючі звання: «Я – лідер зміни», «Зірки слави», «Я - просто супер»... Після закінчення зміни їм вручаються футболки, їхні імена заносяться на Алею зірок. Це їх зацікавлює. Дитина, яка відпочивала у нас 5 років, отримує паспорт постійного громадянина «Бригантини». Щоліта оздоровлюємо приблизно тисячу дітей. Найщасливіші мої моменти – гарні відгуки та вдячні листи батьків і дітей. Їх у мене вже на том набереться.
- Крім директорської посади, Ви очолюєте райком профспілки працівників АПК Чи не заважає це громадське навантаження основній роботі?
- Ні. Спочатку «Бригантина» була міжколгоспним піонерським табором, тобто власністю райкому профспілки працівників сільського господарства. У 2006 році мою кандидатуру запропонували на посаду голови райкому профспілки і спілчани обрали мене, пізніше обрали ще й головою координаційної ради профспілок району. Ця робота для мене теж цікава: співпрацюю з усіма галузевими профспілками, які на нашій базі проводять семінари, спартакіади, інші заходи. Яке моє бачення майбутнього профспілок? Треба об'єднуватися тим профорганізація, які є у селах, оскільки вони мало чисельні, то ні сили, ні ваги не мають. Якщо ми йдемо у Європу, то відчуваємо, що там профспілки – це дійсно сила, бо вони ставлять вимоги перед різними гілками влади і домагаються їх виконання. А якщо ми підписуємо багато спільних документів і не виконуємо, то навіщо ця писанина? Якби ми зайняли таку позицію: добиватися обов'язкового виконання вимог, вага наша зросла б. Нам треба боротися із неофіційними трудовими відносинами, зарплатою в «конвертах» - у селі це неподобство процвітає. Маємо відстоювати економічно обґрунтовані тарифи, адекватну зарплату... Тоді ціни не буде профспілкам.
Розмову вела Марія Іванова