Молоді – гідну працю
Завтра, 7 жовтня - важливий для профспілок день. У цей день мільйони людей у всьому світі відзначають Всесвітній день дій за гідну працю. У багатьох країнах проходять мітинги, пікети, зустрічі з представниками уряду. А організовують ці заходи профспілки. Їхня мета – домогтися гідної праці від уряду і роботодавців. Профспілки також звертають увагу на те, що в питаннях зростання економіки центральне місце має належати саме людині праці.
Мені приємно, що наша профспілкова молодь долучилася до відзначення Всесвітнього дня дій за гідну працю і взяла участь в онлайн флешмобі, назвала складові гідної праці. Це продуктивна зайнятість, безпечні та здорові умови праці, справедлива оплата, права людини на робочому місці (свобода, рівність, відсутність примусу), захист від дискримінації, а також можливості для професійного розвитку та соціального діалогу.
Сьогодні відбудеться засідання Молодіжної ради, присвячене цій даті. Члени молодіжки обговорять складові гідної праці, висловлять своє бачення майбутньої професії і робочого місця.
Думаю, молодь зі мною погодиться, що гідна праця має бути пріоритетом державної політики і у її силах змінювати цю політику.
Оксана ТЕРЛЕЦЬКА,
Голова Федерації профспілок області

Молодь обирає гідну працю
Олена Пирогова, заступник голови Молодіжної ради ФПО, працює у Кропивницькому міжшкільному центрі з трудового навчання. Готуючись до Дня дій за гідну працю, вона провела виховну годину з учнями про цей день і долучилася до флешмобу онлайн «5 складових гідної праці».
#ЗаГіднуПрацю #МолодьОбираєМайбутнє
#DecentWorkDay

Я знаю, що таке гідна праця
На думку студента будівельного фахового коледжу, члена Молодіжної ради ФПО Андрія Харченка, гідна праця буде тоді, коли вона подобається, приносить задоволення, матеріальну винагороду і коли створені нормальні і безпечні умови для роботи і для розвитку.
#ЗаГіднуПрацю #МолодьОбираєМайбутнє
#DecentWorkDay

Історія ФПУ – невід'ємна складова мого життя та праці
Григорій Васильович ОСОВИЙ працював на керівних посадах в Укрпрофраді з 1978 року, ФНПУ/ФПУ, очолював ФПУ 2014 - 2025 рр. Заслужений працівник профспілок України, Заслужений працівник соціальної сфери України
До ювілейної дати заснування Федерації незалежних профспілок України 6 жовтня 1990 року, як і інші учасники цієї історичної події, хочу поділитися деякими спогадами того часу.
Насамперед про Установчий з'їзд. Працюючи в апараті Укрпрофради з 1978 року, я брав участь у підготовці не одного найвищого форуму профспілок, де все зазвичай було визначено й передбачувано. Однак цього разу доводилося починати «з чистого аркуша». Такого емоційного піднесення та пристрастей у залі, гострих дебатів і суперечок у виступах, інтересу до визначення ролі профспілкового руху в новітній історії України не було ніколи. І головне було для кожного делегата – взяти на себе відповідальність за доленосне рішення.
Адже в Україні тоді працювало 19 галузевих профспілок республіканського підпорядкування, а 44 - були у складі профспілок галузей загальносоюзного значення з керівництвом у Москві. Тому їм прийняти рішення щодо входження до ФНПУ було справді непросто. Делегації обласних об'єднань профспілок однозначно виступали за реформування Укрпрофради.
Варто нагадати, що Горбачовська «перебудова та прискорення» наприкінці 80-х, поява ознак децентралізації та втрата політичної монополії збурили суспільство. Розпочався інтенсивний процес створення нових політичних партій і робітничих рухів, шахтарських та інших протестів і страйків. Не всі очільники профспілкових організацій були готові до такого виклику. Тим більше – до однозначної підтримки ідеї незалежності профспілок від держави, політичних партій, роботодавців та інших громадських рухів. Навіть сама назва «Федерація НЕЗАЛЕЖНИХ профспілок України» у частини делегатів викликала сумнів. Я знаю це достеменно, бо очолював групу фахівців апарату з опрацювання проектів документів комісією З'їзду.
Врешті, остаточне рішення було ухвалено на другому з'їзді ФНПУ у 1992 році, коли прийняли Програму і Статут, але змінили назву профоб'єднання на «Федерація профспілок України». Далося взнаки багаторічне опікунство профспілок державними органами, партією та директорами. Водночас наприкінці 80-х – на початку 90-х в Україні з'явилися різні форми і найменування профспілок – «вільні», «незалежні», «солідарні», «демократичні». Але головним була не назва, а нова місія профспілок – докорінна зміна радянської парадигми й функцій. Це стало справжнім викликом: інша ідеологія, демократичний принцип членства і самоврядування, перехід від розподільчої до правозахисної діяльності, готовність стати в опозицію до влади чи бізнесу, якщо вони ігнорують права людей.
Пишаюсь, що як керівник групи консультантів з виробничої та соціально-економічної політики апарату ФНПУ у 1990–1992 рр. я був серед розробників першої Програми діяльності ФПУ, яка стала фундаментальною основою на наступні роки. Згодом, з обранням у 1993 році заступником, а потім першим заступником голови ФПУ, фактично я очолював цю роботу. Вважаю класичними й ґрунтовними Стратегію діяльності ФПУ «Європейський вибір» (2016) та Стратегію «Час дій та якісних змін» (2021), яка чітко вибудувала алгоритм протидії неоліберальній економічній політиці та її руйнівним наслідкам для трудових і соціальних прав. Кожна з них мала визначені пріоритети діяльності, завдання і кількісні та якісні показники, які мали бути досягнуті за пʼять років.
Збройна агресія рф проти України стала новим, раніше невідомим викликом для всіх українців і профспілок зокрема. До честі ФПУ, вона не розгубилася і не втратила гідності, спроможності допомагати війську та постраждалим людям, водночас продовжуючи багатогранну роботу із захисту прав членів профспілок. Переконаний, що наступний з'їзд ФПУ має виробити нову програму діяльності, спрямовану на консолідацію профспілкового руху в умовах повоєнної відбудови та оновлення суспільства відповідно до вимог вступу України в ЄС до 2030 року.
З прикрістю спостерігаю, як «зубожіли» програмні документи багатьох членських організацій, що часто перетворилися на декларації про наміри замість реального керівництва до дії. Причина – брак кадрів і фінансів для їх реалізації.
У «Нарисах історії професійних спілок України» (2002), написаних за моєї участі є багато цінної інформації про становлення і розвиток профспілкового руху в Україні. Їх варто читати кожному профспілковому лідеру, а студентстам Академії праці починати саме з історичного огляду.
Яскраво пам'ятаю і свою участь у визначенні майбутнього Всесоюзної центральної ради профспілок СРСР. Одразу після Установчого з'їзду ФПУ новообраний голова ФНПУ Анатолій Ковалевський запросив мене як радника на зустріч у Мінську з керівниками національних профоб'єднань. Там дискутували: зберегти ВЦРПС із оновленими функціями чи ліквідувати його і створити нове міжнародне об'єднання. У підсумку більшість схилилася до другого варіанту. Текст Заяви, підготовлений радниками, було підписано на основі консенсусу. Згодом 19-й з'їзд профспілок СРСР (жовтень 1990 р.) ухвалив рішення про припинення діяльності ВЦРПС і створення Загальної конфедерації профспілок, що підтримали і делегати від ФНПУ.
З прикрістю згадую й про втрачені можливості ФПУ мати масштабніший вплив на законотворчий процес і формування соціально-економічної політики через представництво у Верховній Раді. Спроба створити у 1997 році власну політичну силу – Всеукраїнську партію трудящих – не увінчалася успіхом, попри значний потенціал. Це засвідчило, що не всі функціонери були готові до боротьби та самопожертви. На мою думку, участь ФПУ у великій політиці можлива лише за наявності ідеологічно заряджених лідерів, потужних фінансів, професійних кадрів і, головне, єдності.
Вітаючи спілчан і колег з 35-річчям ФПУ, бажаю здоров'я, сил і наснаги зберігати профспілковий рух, надійно представляти інтереси працівників і захищати їхні права – навіть тоді, коли це складно чи незручно з позиції особистого комфорту. Спираймося на думку, волю і підтримку членів профспілок. Право, Законність і Справедливість – ось ключ до успіху для тих, хто щодня керується цими принципами.

Події далекого 1990 року мною сприймаються як історичний рубіж, що визначив подальший розвиток профспілок у незалежній Україні
Людмила Федорівна ПЕРЕЛИГІНА, у 1982-1985 зав. відділом Укрпрофради, 1985-2024 рр. очолювала Профспілку працівників культури України, Заслужений працівник культури України, нагороджена Орденом княгині Ольги, про участь Профспілки у створенні Федерації Незалежних профспілок України – ФПУ. Період кінця 80-х – початку 90-х років став для нас визначальним у становленні незалежного профспілкового руху в Україні. Саме тоді профспілки в Україні зробили рішучий крок до самостійності, звільнившись від залежності від союзних органів.
Активні дії у цьому напрямі розпочалися після 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, якою закріплювалося верховенство законів України над союзними. Це створило правову основу для самостійності й профспілкового руху. Українська рада профспілок, республіканські комітети у т.ч. працівників культури, облпрофради відкрито підтримали цей доленосний акт.
Це рішення не було легким, адже десятиліттями український профспілковий рух перебував у єдиній централізованій структурі, керованій з Москви. Однак усі ми добре усвідомлювали: лише створивши власну організацію, ми зможемо ефективно відстоювати права працівників України. Уже у вересні 1990 року в українських профспілкових організаціях почалися обговорення питання про вихід зі складу Всесоюзної Центральної Ради профспілок (ВЦРПС). Багато республіканських профспілок і облпрофрад висловили підтримку цій ідеї.
6 жовтня 1990 року в Києві відбувся Установчий з'їзд незалежних профспілок України. На цьому з'їзді: «..., усвідомлюючи відповідальність перед трудящими нашої держави, керуючись Декларацією про державний суверенітет України..», було прийнято Декларацію про утворення Федерації Незалежних Профспілок України, яка підтвердила самостійність українських профспілок. Я як голова Профспілки разом з колегами поставила свій підпис. Так було засновано ФНПУ на базі Української республіканської ради профспілок, ухвалено Положення про Федерацію, а також схвалено проект Закону УРСР «Про професійні спілки».
Цей законопроєкт мав закріпити правові основи діяльності справді незалежних, демократичних профспілкових організацій, покликаних стати реальним захисником прав людини праці.
У листопаді 1992 року на ІІ (позачерговому) з'їзді Федерація Незалежних Профспілок України отримала нову назву — Федерація професійних спілок України (ФПУ). Цей крок символізував остаточний розрив із минулим та підтвердив прагнення профспілкового руху України будувати власну демократичну модель на засадах свободи, самостійності та відповідальності перед людьми праці.
Незважаючи на складну політичну і фінансово-економічну ситуацію у державі, Профспілці працівників культури України, завдячуючи рішучості і єдності її керівних органів та профспілкових організацій усіх рівнів, вдалося домогтися головного – прийняття базового для всіх працівників культури Закону України «Про культуру».
У цьому законі, зокрема затверджено порядок формування базової мережі закладів культури у державі, додаткові виплати працівникам культури, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо.
Розширено перелік педагогічних працівників, які отримують надбавки, впроваджено мораторій на закриття державних комунальних закладів культури у сільській місцевості і упорядковані питання оплати праці працівникам державних телерадіоорганізацій, які не є журналістами на основі ЄКТС тощо. Профспілка працівників культури та всі її територіальні організації визнанні репрезентативними і отримали право на ведення колективних переговорів на укладання угод на національному та галузевому рівнях, чого раніше не було. Це все досягла наша організація за активної підтримки ФПУ.
Сьогодні, коли минуло 35 років, ті події далекого 1990 року, мною сприймаються як історичний рубіж, що визначив подальший розвиток профспілок у незалежній Україні. Федерація Незалежних Профспілок України – ФПУ стала важливою віхою на шляху до формування сучасної системи захисту соціально-трудових прав громадян.

ІСТОРІЯ ФПУ
Загострення політичної, національної та соціально-економічної кризи в СРСР наприкінці 1980-х років, гласність і демократизація, поява шахтарського руху за гідні умови праці та зарплати, виступи студентської молоді, відкриття історичної правди, масові акції і демонстрації, організовані Народним Рухом України в більшості регіонів сприяли зростанню впливу патріотичних сил у профспілковому русі, який посилився після проголошення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет Української РСР.
Майже за рік до проголошення незалежності України черговий XV з'їзд профспілок УРСР 5 жовтня 1990 р., враховуючи складну економічну і суспільно-політичну ситуацію, визнав повноваження Української республіканської ради профспілок вичерпаними та підтримав ініціативу профспілкового активу про проведення наступного дня нового з'їзду.
6 жовтня 1990 року відбувся Установчий з'їзд професійних спілок республіки, на якому 25 республіканських галузевих профспілок та 24 обласні міжспілкові профоб'єднання підписали Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ). Установчий з'їзд визначив, що «Федерація незалежних професійних спілок України є самостійною у своїх діях у межах існуючих законів і незалежна від будь-яких державних, господарських органів, політичних і громадських об'єднань республіки і країни, відкрита для профспілкових формувань, які визнають її цілі і завдання».
Першочерговим кроком Федерації незалежних професійних спілок України став її вихід зі складу загальносоюзного профоб'єднання ВЦРПС, що й було зроблено до кінця 1990 року. ФНПУ стала діяти як незалежний національний профспілковий центр.
У 1992 році II (позачерговий) З'їзд Федерації незалежних професійних спілок прийняв її Програму. Саме вона стала першим політичним, стратегічним документом профспілкового руху в умовах незалежної держави. Програмою визначалося, що головним завданням та пріоритетом у діяльності ФНПУ, галузевих та регіональних профорганів, комітетів первинних профспілкових організацій є захист інтересів людини праці, вираження і забезпечення захисту економічних, соціальних, трудових, правових, духовних, а за необхідності - і політичних інтересів членів профспілок, людей найманої праці в цілому.
Рішенням цього ж З'їзду Федерацію незалежних професійних спілок України було перейменовано у Федерацію професійних спілок України.
З того часу Федерація профспілок України (ФПУ) стала провідним інститутом громадянського суспільства в Україні, захисником прав та інтересів людей найманої праці, ініціатором прийняття численних законів України з питань трудових відносин, розвитку соціального діалогу, активним учасником реформування сфер і галузей економіки на шляху розбудови соціальної, правової, демократичної держави та європейської інтеграції.
На сьогодні ФПУ залишається однією з небагатьох соціальних, право- та працезахисних інституцій громадянського суспільства і профспілкового руху в Україні, стороною соціального діалогу на національному рівні, повноцінним учасником європейської та міжнародної профспілкової спільноти.
З метою відзначення історичної ролі українських профспілок в утвердженні Української державності, консолідації та єдності українського народу у війні з російськими окупантами за Українську суверенну державу, захист конституційних і міжнародних прав працівників і профспілок та з нагоди З5-ї річниці утворення Федерації незалежних професійних спілок України, правонаступницею якої стала Федерація профспілок України, Президія Федерація профспілок України 28 квітня 2025 р. ухвалила Постанову про відзначення 35-річчя Федерації незалежних професійних спілок України (Федерації професійних спілок України).