Молодіжна рада ФПО відкриває для себе Кропивницький
Члени Молодіжної ради ФПО продовжують екскурсію вулицями Кропивницького.
Зупинка друга. Загалом у Кропивницькому на обліку перебуває 571 пам'ятка архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва. У центрі Кропивницького що не споруда, то пам'ятка архітектури. Хто не знає, приміром, магазин «Дзеркальний», але далеко не всі зупиняються біля нього, щоб помилуватися його архітектурним оздобленням. А у профспілкової молоді така нагода трапилася, дякуючи екскурсоводу Вікторії Стариченко. Дзеркальний він тому, що при вході вбудовані оригінальні дзеркала у вигляді квіткових пелюсток. Прикрашає будівлю вишукана ліпнина. Архітектор цієї краси – Яків Паученко, стиль - модерн. За одними даними – це будинок Соловйова. На першому поверсі тоді була крамниця, де продавали гумові вироби. На другому поверсі були офіси, а на третьому – міжнародний банк. У той час в будинку був вмонтований навіть ліфт.
Далі звертаємо увагу на єдиний будинок в місті у готичному стилі. Хтось називає його будинок з химерами, дехто асоціює з Гарі Потером. Власник споруди – антрополог, лікар-гінеколог Самуїл Вайсенберг. Він лікував дружин багатіїв, але не відмовляв і незаможній прекрасній половині. На першому поверсі була лікарня, на другому – лікар мешкав із дружиною. Коли відбулася націоналізація, його залишили головним лікарем закладу, але дозволили займати лише одну кімнату для проживання. Потім його виселили і з тієї кімнати. Де він мешкав потім, не відомо. Цікаво те, що ворота з цікавими сплетіннями, у т. ч. з ініціалами подружжя залишилися автентичними. А прикрашає споруду башта. Сьогодні тут розміщено департамент охорони здоров'я ОДА.
Недаремно вулиця Театральна з її помпезними будівлями – пішохідна. Кожна споруда – витвір мистецтва, біля неї хочеться стишити ходу і помилуватися. Зупинилися екскурсанти біля пам'ятника двірнику. Це була серйозна посада. У кожного двірника був значок з його кварталу, свисток і довга мітла. Це тому, що вони допомагали поліції, подаючи сигнал про якесь порушення.
Цікаві споруди на розі вулиць Театральна і Володимира Панченка – у всіх чотирьох зрізані кути. Варто звернути увагу на ліпнину з левами, амфорами, що свідчить про багатство власників. В одному з будинків був перший кредитний банк. Це був останній проект Якова Паученка. Олександр Лишневський спроектував будинок Долинського (сьогодні там обласна бібліотека ім. Маланюка). На першому поверсі був магазин молочних продуктів. Там є підземні кімнати, які використовувалися як холодильники.
Цікавий пам'ятник першому електричному трамваю. Його було запущено в 1897 році. Місто стало четвертим в усій імперії володарем вузькоколійних трамвайних ліній. Рух відбувався за 3-ма маршрутами, були зимові та літні вагони. Цими трамваями користувалися аж до окупації міста. До речі, квиток був недешевий, його вартість дорівнювала 5 хлібинам, тож таку розкішну поїздку могли собі дозволити далеко не всі. Вже багато років, як немає у місті трамваїв, але пам'ять про них жива.
Підійшли до споруди, де колись був театр «Ілюзіон» - з кокошниками, ліпниною. У будинку поруч розміщувався гостьовий двір (їх було багато). Місто настільки швидко розвивалося, що за 10 років населення зросло від 25 тисяч до 80. У місті налічувалося тільки цегляних заводів 15, тобто воно швидко розбудовувалося.
Ми побачили тільки частинку диво-споруд на вулиці Театральній, які через століття дійшли до нас, зберегли свої обличчя і душі. Екскурсія навіяла на приємні роздуми – все-таки ми живемо у чудовому місті, яке недаремно називають маленьким Парижем.
(Далі буде).

Берегиня профспілкової родини
Продовжуємо розповідь про голову Кіровоградського райкому профспілки працівників АПК Євгенію Герасімову, зразкового лідера, відмінного організатора, високого професіонала і просто чудову людину.
Чим більше обов'язків, тим краще
Для Євгенії це був нормальний стан – побільше обов'язків. Крім соціального страхування, вона вела облік профспілкових виплат на народження дітей, на поховання, пенсій працюючим, виданих і використаних путівок. Аграрії тоді отримували на рік по 600 санаторно-курортних путівок, більше, ніж шахтарі. Доводилося ще умовляти поїхати в санаторій на пільгових умовах. Одна жінка не могла знайти бажаючого на путівку і їй запропонували поїхати самій. Упиралася, але умовили. Відтоді, тільки бачить Євгенію Володимирівну, дякує за путівку і гарний відпочинок у Криму. Більше такого щастя у неї не було.
Окрема сторінка профспілкового життя – організація турпоїздок. Це теж був обов'язок Володимирівни. По 500 чоловік за раз відправляла. Настільки була налагоджена робота із залізницею, що обходилося без жодних заминок. Вночі їхали, вранці - підйом, сніданок, а на платформі чекали автобуси на екскурсію. І досі згадують спілчани ті пізнавальні та цікаві поїздки. Для Володимирівни це було клопітно – усе організувати, але отримувала велике задоволення від результату.
За яку б справу вона не бралася, виконувала її з душею і на совість. Ще ревізор контролювала профспілковий бюджет. У всіх колгоспах були первинні профорганізації зі своїми бюджетами. Тоді утримували внески готівкою і здавали в ощадбанк, а в облікові картки клеїли марки. Ось ревізору доводилося звіряти нарахування і відрахування та відповідність його до кількості марок. Одного разу приїхала в господарство, а скарбник (основне робоче місце її – головний економіст) заявила: он повна шухляда марок, мені ніколи їх клеїти. Ревізор не стала шукати винних, а сіла за роботу сама. У неї і в думках такого не було, щоб когось притягнути до відповідальності – тільки допомогти.
Якби не насичена, часом безрозмірна робота, Євгенія Володимирівна не знає, як пережила б втрату чоловіка, який пішов із життя зовсім молодим. Непросто було залишитися з двома дітьми, але саме вони стимулювали її до життя. Не було часу розслаблятися чи хникати. Тоді вирішила здобути вищу освіту і через 6 років її мрія здійснилася. За її роботою і професійним зростанням стежив колишній голова обкому профспілки працівників АПК Віталій Смаглюк і благословив її на головного бухгалтера райкому профспілки, мовляв, досить навчати інших, пора взяти бухгалтерію у свої руки. І на цій посаді у неї все ладилося. Район і людей знала, як свої п'ять пальців. Залюбки їздила в колгоспи – як до себе додому. А ще вона була уповноважена на збиранні врожаю. Це їй подобалося – бути причетною до великих справ. Стежила, щоб у хліборобів була вода, своєчасне харчування, відпочинок, щоб виконувались правила техніки безпеки, вирішувалися побутові питання. І зведення збирала. Працівники полів її знали, охоче спілкувались. Колись жартома попросили організувати поїздку на море, а вона влаштувала її на повному серйозі. Щасливих відгуків тоді було чимало.

(Далі буде).

Молодіжна рада ФПО відкриває для себе Кропивницький
Цього разу засідання Молодіжної ради ФПО відбулося у незвичному форматі. Голова молодіжки Діана Волобуєва організувала цікаву екскурсію під назвою: «Місто, що говорить, але... не по шаблону!». Дипломований екскурсовод, викладач біології та географії ліцею сфери послуг і торгівлі Вікторія Стариченко цікавими фактами про обласний центр, авторськими історіями спонукала присутніх розширювати очі, затамовувати подих, відприваючи для себе інше місто. До речі, до членів Молодіжної ради долучалися перехожі, знайомі та з цікавістю слухали розповідь Вікторії.
Зупинка перша. Недаремно екскурсія почалася від Кропивницької міської ради, адже це центр обласного центру, а саме місто є географічним центром України. Кропивницький є рекордсменом не тільки в хореографії, а й у зміні його назв. Шість разів змінювалися назви міста. Багато джерел пов'язують його історію із земляними фортечними валами. А насправді ще в ХVІІ ст. на території сучасного міста уже були поселення – зимівники запорізьких козаків. У 1751 році була створена Нова Сербія із сербів, хорватів, молдован... В 1752 році імператриця Єлизавета видала указ на будівництво земляної фортеці, яка стала південною охороною-межею і оберігала від навали чужинців. Фортеця була шестикутна, мала бастіони. Для будівництва і охорони не вистачало робочої сили, тому завезли козаків, а також Пермський карабінерний полк, які почали заселятися на правому березі Інгулу. Так з'явилася вулиця Велика Пермська.
В центрі міста була Свято-Успенська церква. Оскільки вона була дерев'яна, то під час пожежі згоріла. Згодом її відбудували. Вдруге церква потерпіла від німецьких загарбників. У середині ХХ століття (1954 р.) на її місці збудована монументальна споруда, яка своїми обрисами нагадує давньогрецький храм. Це будинок Кропивницької міської ради. Десять високих класичних колон з листям аканта, широкі сходи, прямокутна форма будівлі, волюти нагадують кращі зразки грецької архітектури. Дуже гарна ліпнина обрамлює споруду. Стиль будівлі – неокласика. Авторами проекту є група талановитих архітекторів на чолі з Л. Дворець.
Перед будинком міської ради встановлено пам'ятник видатному міському голові, який працював у місті наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, Олександру Миколайовичу Пашутіну. Він був великим меценатом. Саме за його правління місто почало активно розвиватися: з'явився перший трамвай, прокладено водогін, відкрито перший театр. Йому належить девіз, якого він неухильно дотримувався: «Служіння громаді має бути метою життя».
Учасники екскурсії зізналися, що таку інформацію почули вперше.
(Далі буде).